ЖІНОЧА ДОЛЯ В ЖІНОЧІЙ ПРОЗІ УКРАЇНИ

Літературні твори жінок відомі з давніх-давен. Одним із таких прикладів є творчість давньогрецької поетеси Сапфо. У кінці XVIII - на початку XIX ст. талановиті письменниці з'являються в англійській літературі - Джейн Остін, Емілі та Шарлотта Бронте, Джордж Еліот. Їх романи залишаються популярними й у наш час.

Якщо заглянути в історію української літератури, твори жінок виходять у світ лише у XIX ст. Це Леся Українка, Ольга Кобилянська, Марко Вовчок.

В даному огляді ми розглянемо твори жінок-письменниць України, в яких відображена жіноча доля.

Кобилянська, О. Людина / О. Кобилянська // Кобилянська, О. Людина. Царівна: повісті / О. Кобилянська. - К., 1994. - С. 11-74.

Кожна людина прагне бути особистістю, прагне реалізувати свою людську сутність, розвинути всі здібності, закладені в ній природою, бути щасливою, знайшовши своє місце в житті. Однак, далеко не кожній людині, на жаль, вдається це зробити.

Саме до цих проблем звертається у своїй повісті «Людина» Ольга Кобилянська - письменниця, яку перш за все турбувала доля української жінки, її право бути особистістю, реалізуватися в суспільстві. Бути особистістю - те ж саме, що гордо носити ім'я людини. Саме цей момент неодноразово підкреслює відома українська письменниця на прикладі своїх героїнь - гордих, сміливих і самостійних жінок.

Олена Ляуфлер, дочка лісового радника, змальована О. Кобилянською у повісті «Людина», вклала у це слово якийсь особливий глибокий зміст, разом тим розуміючи його значення абсолютно по-своєму, виходячи з умов її особистого життя, життя суспільства того часу. Для неї питання про те, щоб залишитися Людиною, було перш за все пов'язане з можливістю жити з коханням у серці, вибирати свою долю. Коли дівчині пропонували вийти заміж за нелюба, вона відмовлялася, бо вважала себе людиною, гідної поваги, людиною, що не зраджує саму себе.

Але все-таки обставини склалися так, що Олена змушена була вийти заміж за нелюба, бо бачила у цьому шлюбі можливість врятувати свою родину від зубожіння. Вона приносить себе в жертву, при цьому вважаючи, що втратила право називати себе людиною.

Спостерігаючи за переживаннями і стражданнями молодої жінки, яка є неординарною особистістю, ми задумуємося над тим, яке є місце кожної людини в суспільстві, і чи завжди нам, як і Олені, вистачає душевних та інтелектуальних сил відстоювати свої переконання, жити за ними.

У творах Ольги Кобилянської чітко й прозоро звучить ідея емансипації. Вона підносить своїх героїнь навіть не на рівень чоловіка, а на рівень людини. Вони у своїх переконаннях стійкіші, вищі за чоловіків. Вона виписує образ, що є для неї ідеалом. її героїні інтелігентні, освічені, з високими духовними запитами і прогресивними поглядами, спроможні на одинокий виклик суспільству.

Українка, Леся Лісова після: драма - феєрія в 3-х діях / Леся Українка // Українка, Леся Бояриня: драм, поема; Лісова пісня: драма-феєрія в 3-х діях. - К., 2000. - С. 67-176.

Контраст між чоловіком і жінкою ми знаходимо і в Лесі Українки. її Мавка, сповнена волі до кінчиків нігтів, протиставляється матусиному синочку, що керується холодним розрахунком, одружуючись із Килиною. Це свідчить про те, що він занадто земний, навіть приземлений, і далекий від Мавки, такої загадкової, ніжної, повітряної й небесної. Так, як землі ніколи не сягнути до неба, так і Лукашеві ніколи не стати одним цілим із Мавкою. Мавка сильна у своїй любові до волі, до свободи, а особливо до внутрішнього її відчуття. Кохання Мавки - світле, щире й чисте, що приносить велике щастя. Мавка не знає каяття, фальші. її кохання несумісне з жодним розрахунком, компромісом. Відштовхнута Лукашем, лісова красуня має почуття власної гордості, тому й не стоїть йому на дорозі. Зате її кохання досягло такої глибини, що воно стало вічним, безсмертним.

За зраду Лукаш був покараний: Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку. Але любов Мавки, що палала, як вічний вогонь, знову повернула Лукаша до життя. А Мавка ж, заклята Килиною, перетворюється на вербу, щоб навесні знову прокинутися тією таки вільною і духовно сильною особистістю.

Мавка - це символ вірного кохання, поезії, символ прекрасної мрії. Це перемога правди над неправдою, добра над злом., величного над низьким, мізерним, краси над потворним, волі над неволею.

Вовчок, Марко Інститутка / Марко Вовчок // Вовчок, М. Три долі: повісті та оповідання / Марко Вовчок. - X., 2005. - С. 91-131.

Тяжке підневільне життя жінок-кріпачок у багатьох своїх творах показала Марко Вовчок. Не стала винятком і повість «Інститутка», де письменниця змалювала правдиві образи Устини, Катрі, бабусі.

Життєрадісною вдачею, волелюбністю й оптимізмом приваблює Устина. Вона рано залишилася сиротою, росла в чужих людей. В десять років її забрали до панського двору та примусили працювати нарівні з дорослими. Хоч дівчина й покоряється панам, але весь час мріє про волю. Звільнившись від кріпацької неволі, вона тяжко працює в місті, але почуває себе щасливою.

На відміну від Устини, Катря була вільною козачкою. Вийшовши заміж за кріпака Назара, змушена була працювати на панів. Спочатку вона годила їм, намагалася працею заслужити подяку. А замість неї - дорікання шматком хліба, їй не дозволили навіть побути біля хворої дитини. Після смерті дитини Катря перестає коритися панам. Життя для неї стало беззмістовним, безрадісним, їй не вистачає сили волі, стійкості й наполегливості. Катря закінчує життя самогубством.

Трохи в іншому плані змальована бабуся. Вона зовсім примирилася із своїм підневільним становищем. Але хоч бабуся й покірна панам, у неї не зникли такі людські риси як справедливість, чесність, почуття власної гідності. Вона завжди говорила спокійно, ходила тихо, не метушилася, не звертала уваги на лайку панночки.

Ось такі вони - чесні і працелюбні, щирі і вільнолюбиві жінки-кріпачки - героїні повісті «Інститутка». Цими образами Марко Вовчок показала моральну перевагу кріпаків над панами, підтвердила готовність Катрі і Устини дорогою ціною заплатити за волю і незалежність.

Вовчок, Марко Горпина / Марко Вовчок//Вовчок, Марко Три долі: повісті та оповідання / Марко Вовчок. - X., 2005. - С. 59-63.

Вовчок, Марко Одарка / Марко Вовчок // Вовчок, Марко Три долі: повісті та оповідання / Марко Вовчок. - X., 2005. - С. 39-46.

Оповідання Марка Вовчка про долю жінок «Горпина» і «Одарка» вражають глибиною трагічного звучання. Якщо у першому з них показано руйнування материнського щастя, то в другому змальовано страждання і загибель дівчини, яку занапастив кріпосник.

Письменниця, показуючи хиже, людиноненависницьке єство кріпосників, зривала з них маску лібералізму. Поміщик, який загнав у могилу дочку Горпини, завдав матері нелюдських мук, призвів її до божевілля, у чужих очах поставав добрим покровителем своїх кріпаків.

Таким же лютим вовком, « вороном хижим» показаний пан-розпусник з оповідання «Одарка». Зірвавши дівочий цвіт, забавившись із Одаркою, поміщик вирвав її зі звичного оточення, розлучив із родиною, подарував доньці і перевіз у місто. Для сільської дівчини переїзд став останньою краплею її випробувань - її замучила ностальгія, вона засумувала і померла у шпиталі.

На фоні таких нелюдів-панів і Горпина із своїм невичерпним горем жінки-матері, яка власними руками позбавила дитину життя, бажаючи їй добра, і збезчещена, відірвана від рідної домівки Одарка постають в образі святих страдниць.

В українській літературі післявоєнного періоду найбільш виразно зазвучали імена жінок на початку 80-х років. Це такі письменниці, як Софія Майданська, Соломія Павличко, Галина Пагутяк, Марія Матіос, Оксана Забужко, Євгенія Кононенко, Людмила Таран, Галина Тарасаюк... До цього найпомітнішою постаттю в літературі була Ліна Костенко, яка належить до когорти шістдесятників.

Костенко, Л. Маруся Чурай: історичний роман у віршах: для ст.. шк.. віку / Л. Костенко; Н. Попухова. - К.: Веселка, 1990. - 180с.

Маруся Чурай - головна героїня роману. У цьому образі органічно переплелося особисте й загальнонародне. Вона - натура творча, а тому особлива, з ніжною, вразливою душею. «Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це - голос наш. Це - пісня . Це - душа». Таку оцінку дає піснетворці Іван Іскра. Саме йому доля вивела Марусю у двох величинах: коханої дівчини та художника незвичайного таланту.

Крім головної героїні, Ліна Костенко виводить ціну галерею образів, намагаючись кожен з них подати у його психологічній глибині, хай навіть робить це всього тільки одним штрихом.

Авторці достатньо лише два рядки, щоб відчути наскільки дрібні інтереси Галі Вишняківни, щоб побачити, що має вона душу без польоту. Адже, втративши нареченого, Галя думає не про його смерть, його долю, а про витрати на весілля.

На противагу їй, Маруся, яку судять за вбивство, сама стоїть немовби жертва.

Тільки кількома словами передається вся сила материнської любові, вимальовується вся глибина трагедії матері, що бажає захистити свою дитину у будь-який момент її життя.

Через своїх героїнь Ліна Костенко показує два світи, один - світ високих почуттів, і другий - світ пліткування, душевної убогості і потворності почуттів.

Роман «Маруся Чурай» - актуальний у наш час. Потребують вирішення й зараз проблеми: «вірність і зрада», «батьки і діти», «митець і суспільство». А образи твору допомагають знайти вихід із складних життєвих лабіринтів.

Активний прихід жінок-авторів у літературу останніми роками став справді помітним явищем культурного життя. Цікаво, що самі письменниці внутрішньою передумовою цього визнають наступне: «Пишу про те, про що сама хочу читати».

Часто сучасну жіночу прозу ототожнюють із так званою «дамською» літературою (любовними романами, мелодрамами). Такі романи дійсно адресовані жіночій аудиторії.

Яскравою представницею сучасної української жіночої прози є дніпропетровська письменниця Надія Тубальцева - авторка чотирьох романів: «З нами Бог», «Женя», «Матара-Матале», «Визига по-тьму-тороканськи».

Проза Н. Тубальцевої художньо досліджує проблеми буття сучасної української жінки, її складних стосунків з чоловічим світом.

Тубальцева, Н. З нами Бог / Н. Тубальцева // Тубальцева, Н. Женя і Карпа»: романи / Н. Тубальцева. - Д. : Gandeamus, 2000. - С. 76 - 118.

У центрі подій роману «З нами Бог» - поетеса Майя та художник і будівельник Гліб, стосунки яких будуються за моделлю «Сильна жінка» і «сильний чоловік». Майя і Гліб крім цього, що схожі зовні, як близнюки чи двійники, в них подібність мислення, спільність духовного світу, один рівень інтелектуальної напруги, схожість світогляду. Вони творять новий світ - кохання, проте основа його не є абсолютна гармонія, а скоріше – вічне суперництво, боротьба рівних духом людей. Прекрасне кохання обертається муками розлуки, прихованого почуття на відстані, ураженої гордості.

Огляд доробку декількох письменниць показує різноманітність сюжетів, жанрів, глибину розкриття життєвих колізій у їхніх творах. Це сприяє тому, що все більше читачів звертаються до української літератури, слідкують за появою нових творів.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Забужко, О. Інопланетянка: нефантастична повість / О. Забужко // Сучасність. - 1992. - № 8. - С. 7 - 9.

Зборовська, Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків / Н. Зборівська. - Л.: Літопис, 1999. - 336 с.

Матіос, М. Майже ніколи не навпаки: сімейна сага в новелах / М. Матіос. - 2-ге вид. - Л.: «Піраміда», 2008. - 176 с.

Матіос, М. Солодка Даруся: драма на три життя / М. Матіос. - вид. 3-тє. - Л.: «Піраміда», 2005. - 176 с.

Матіос, М. Щоденник страченої: психологічна розвідка / М. Матіос. -Л.: «Піраміда», 2005. - 192 с.

Роздобудько, І. Ґудзик: роман /1. Роздобудько. - X.: Фоліо, 2008. - 222 с. - (Колібрі).

Тарасюк, Г. Жіночі романи: романи / Г. Тарасюк. - Бровари: «Відродження», 2006. - 286 с.

Фіалко, Н. Зламані жоржини: роман / Н. Філко. - Т.: Богдан, 2010. —

304 с.

Фіалко, Н. Небезпечна межа: роман / Н. Фіалко. - Т.: Богдан, 2010. -

288 с.

Фіалко, Н. Родинні гріхи: роман / Н. Фіалко. - Т.: Навчальна книга -Богдан, 2010.-464 с.

Підготувала: бібліограф методично-бібліографічного відділу В.М. Палій