Серія «Мить історії»

70 років Перемоги над нацизмом

Війна... Таке страшне і жахливе слово. 1418 днів і ночей боролися наші воїни, поклавши на вівтар Перемоги найдорожче – життя. Понад 40 мі-сяців – з червня 1941-го по жовтень 1944-го – палахкотіла Велика Вітчизняна війна на українській землі. 10 мільйонів українців вона забрала з со-бою.

Ось уже 70 років минає з того часу, як пролунали залпи салютів на честь перемоги над ворогом у Другій світовій війні.

Все менше залишається ветеранів – учасників війни, для яких слово війна – незагойна рана. Адже це вони пройшли жорстокий і кривавий шлях для того, щоб цей день настав. День Перемоги болем відгукується в серці, бо немає, мабуть, жодної української сім’ї, якої б не торкнулась війна, хто б не втратив в тому пеклі близьку людину. В ім’я миру та щастя Батьківщини, наші воїни готові були йти на смерть, щоб рідна земля не була під владою фашистів.

День Перемоги спочатку відзначали у СРСР і країнах Варшавського договору. Після розвалу Радянського Союзу 9 травня відзначають як дер-жавне свято в Україні, Росії та низці інших країн колишнього СРСР.

Пізно увечері 8 травня 1945-го року у передмісті Берліна акт про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини підписав генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, пізніше повішений за вироком міжнародного трибуналу. На той момент Гітлер уже покінчив життя самогубст-вом, деякі нацистські ватажки, зокрема, Гіммлер, тікали на захід, щоб здатися в полон англо-американським військам. З боку Червоної Армії доку-мент про капітуляцію Німеччини був підписаний без згоди ставки Сталіна. Тому Сталін започаткував святкування Дня Перемоги в СРСР на 9-те травня, на день пізніше, ніж святкування Дня Перемоги у решти країн антигітлерівської коаліції. 8 травня 1945 року вийшов Указ Президії Верхов-ної ради СРСР, де сказано, що 9 травня — «Свято Перемоги» та неробочий день. Відповідні декрети видали також уряди інших комуністичних країн Східної Європи. Наприкінці 1940-х років Сталін скасував святкування цього дня. З огляду на перемогу у війні, весь народ, особливо фронтовики, очікували на пом'якшення сталінського режиму, чого Сталін робити не збирався. Відновили ж його святкування лише після того, коли за часи хрущовської відлиги, народ дихнув трохи вільніше і зажив заможніше, вже в часи раннього Брежнєва.

У Радянському Союзі (і, відповідно, на теренах Української РСР) День Перемоги був оголошений неробочим днем Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1965 року як «Свято Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

У 1991 році до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР були внесені зміни: в переліку святкових днів 9 травня було зазначено як «День Перемоги».

З 1995 р., після розпаду СРСР, традиція проведення Парадів Перемоги продовжилася вже в суверенних державах, у тому числі, і в Україні. Щороку 9 травня на Хрещатику в Києві організовується великий Парад Перемоги, на який офіційно запрошуються ветерани війни.

У 2004 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 та 9 травня Днями пам'яті та примирення.

З роками багато країн Європи переоцінили події Великої Вітчизняної війни, замислилися над ціною перемоги. Дехто з них розглядає подію 9 травня як зміну одного окупанта на іншого, і це не може бути перемогою! Тому 9 травня Європа не святкує, а поминає жертви двох тоталітар-них режимів! Наприклад, у Молдові 29 квітня голова управління зовнішніх зв'язків кишинівської мерії Г. Чумак закликала оголосити 9 травня "днем жалоби", а радянську символіку – заборонити. Латвія, Естонія, Литва зробили те ж саме за допомогою закону. Проте не тільки Європа переосми-слила цю історичну дату. Львівська та Івано-Франківська міські ради оголосили на території своїх міст 9 травня Днем жалоби за загиблими у Другій Світовій війні, заборонили використовувати символіку неіснуючих нацистських або комуністичних держав.

Сьогодні в Україні свято День Перемо-ги перейменовано на День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Плинуть роки, але ми завжди будемо схилятися перед мужністю тих, хто відстояв нашу землю у Великій Вітчизняній війні.

Радимо прочитати:

Безсмертя. Книга пам'яті України, 1941-1945[Текст] / І. О. Герасимов, І. Т. Муковський, П. П. Панченко [та ін.]. – К. : "Книга Пам'яті України", 2000. – 873 с.

В ім’я життя [Текст] / Авт. – упоряд. З. О. Сільченко [кер.] та ін. – К.: Україна, 2005. – 288 с.: ілюстр.

Вінок безсмертя [Текст]: книга – меморіал / О. Ф. Федоров, О. Т. Гончар, П. А. Загребельний [та ін.]. – К. : Політвидав України, 1988. – 578 с.

Коваль, М. В. Україна в Другій Світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945рр.) [Текст]. Т.12 / М. В. Коваль. – К. : Вид. дім "Альтернати-ви", 1999. – 336 с. – (Україна крізь віки).

Мельников, І. Їм не вручали повісток… [Текст]: Збірка документальних оповідань та повістей про дітей – героїв Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років / І Мельников. – Симферополь: Таврія, 2004. – 314, [5] с.

Ніхто не забутий, ніщо не забуте [Текст] / Перший удар прийняли застави / В. Д. Ольшанський. Наш четвертий партизанський батальйон / В. К. Бондар. Розкажи, прапор полковий / М. А. Царьов : [зб. творів про Велику Вітчизняну війну]. – К. : Україна, 2011. – 854 с.

Спогади – заповіти ветеранів [Текст] / Упоряд. В. Ф. Шелест (кер.) та ін. – К.: Україна, 2003. – 495 с.

Україна в полум’ї війни 1941 – 1945 [Текст] / Ред. кол.: Панченко П. П., Уткін О. І., Горєлов В. І. – К.: Вид – во «Україна», 2005. – 557, [2] с.

Підготувала: бібліограф методично – бібліографічного відділу В. М. Палій