«Чорнобильський вітер по душах мете, чорнобильський пил на роки осідає»

(до 30-ї річниці Чорнобильської трагедії)

Атомний Вій спустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне,
Чому звізда полин упала в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

Яка орда нам гідність притоптала?
Якщо «Наука потребує жертв» -
Чому ж не вас вона перековтала?
Хто нас образив, знівечив, обжер?

Загадили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять…

Ліна Костенко

О 1 год. 23 хв. 40 сек. 26 квітня 1986 року перший, а за ним другий вибухи зруйнували ядерний реактор 4-го енергоблоку ЧАЕС, у якому було 200 тонн урану. Горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан.

26 квітня світ дізнався про існування в Україні містечка Чорнобиль: коли несподівано скандинавські країни відчули на собі підвищену радіоактивність, американці на їхнє прохання розгорнули свої космічні супутники над тодішнім СРСР, визначили місце витоку радіації та домоглися від уряду СРСР конкретних пояснень, що саме трапилось.

Дальше подано уривки з книги Алли Ярошинської «Преступление без наказания», що розкривають злочинний механізм створення державою великої чорнобильської брехні.

« …Радянські громадяни були частково поінформовані про аварію лише на третій день – двома рядками. Офіційна медицина героїчно мовчала майже два тижні. А 1 травня мільйони людей вийшли на демонстрації. У Києві на Хрещатику діти в національних костюмах, вдихаючи радіоактивний чад, танцювали, милуючи око партійних бонз на трибунах. «Золотих» же їхніх нащадків було спішно відправлено якнайдалі від біди.

На цей час уже на повну силу працювала пекельна машина. З одного боку, з виробництва брехні для країни та світу, - «Правда» оспівувала найкращу аварію під цинічними заголовками «Солов’ї над Прип’яттю», «Сувеніри з-під реактора» тощо; з іншого боку – з виробництва злочинних таємних постанов і розпоряджень. Ось один із таємних документів – «РозпорядженняТретього головного управління Міністерства охорони здоров’я СРСР від 27 червня 1986 р. «Про посилення режиму секретності під час виконання робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС»: «(…)4…Засекретити відомості про аварію. 8. Засекретити відомості про результати лікування. 9. Засекретити відомості про ступінь радіоактивного ураження персоналу, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Начальник третього головного управління МОЗ СРСР Шульженко».

Відтоді не згасають суперечки щодо визначення причин поки що найбільшої в історії сучасної цивілізації глобальної техногенної катастрофи. Загалом є кілька версій про причини аварії, але всі вони зводяться до одного – халатності працівників.

Офіційно причиною прийнято вважати некомпетентність персоналу, якому в той день доручили проведення технічного експерименту. Контрольні пристрої були відключеними, а потужність реактора знизили до недопустимого рівня. Ситуація стала неконтрольованою, а будь-які спроби нормалізувати її були здійснені невчасно. Як з’ясувалося потім, цей експеримент не був погоджений у встановленому порядку та підготований неналежним чином.

25 квітня 1986 року мала відбутись запланована зупинка 4-го енергоблоку для технічного обслуговування. Цю можливість вирішили використати для проведення досліджень, зокрема, перевірити роботу реактора у випадку втрати зовнішнього електропостачання. При цьому потужність повинна була становити не менше 700 Мвт, а через помилку оператора вона знизилась до 30 МВт. Однак експеримент продовжили з вимкненими системами захисту.

Після аварії розпочався судовий процес, на якому директора станції В. Брюханова було звинувачено у відсутності дисципліни серед працівників. Його також звинуватили в тому, що він не вжив відповідних заходів для захисту населення і працівників станції після виникнення аварійної ситуації, а також надав недостовірні дані про масштаби катастрофи, через що не відбулась своєчасна евакуація.

Звинувачення також були висунуті головному інженеру Фоміну та його заступнику Дятлову за те, що вони не провели належним чином підготовку кадрів АЕС та ігнорували вказівки органів нагляду.

Як виявилось, помилки персоналу АЕС неодноразово призводили до небезпечних ситуацій, але ці випадки ретельно приховувались. До 1980 року нараховувалось вже 8 зупинок енергоблоків: двічі - через помилки проектних організацій, тричі - через постачальників і тричі – через персонал.

Спочатку уряд СРСР та МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергії) звинувачували у тому, що сталось, виключно персонал АЕС. Однак через кілька років Консультативний комітет з питань ядерної безпеки опублікував новий звіт, який розкрив питання серйозних проблем в конструкції самого реактора. Серед причин у цьому звіті були зазначені:

• неправильне проектування реактора;
• недостатнє інформування персоналу про небезпеки, пов’язані з особливостями конструкції;
• попри те, що персонал і справді здійснив ряд помилок, зроблено це було ненавмисно і в основному через недостатнє інформування.

Дефекти конструкції були результатом спішного будівництва, яке було проголошене ударною комсомольською будовою. Намагання вгодити радянській верхівці призвело до зниження якості робіт. Окрім того реактор не пройшов всіх необхідних випробувань. В 1983 році вже були виявлені певні несправності, однак їх вирішили проігнорувати. Є й альтернативні версії про порушення роботи циркулярних насосів та розрив трубопроводів, які призвели до стрибка потужності. Висуваються гіпотези про диверсію чи землетрус.

Російський геофізик Е.В. Барковський говорив про злам земної кори в долині річки Прип’ять і про землетруси, які неодноразово відбувались тут впродовж історії. Розповідають, що незадовго до катастрофи плити 4 реактора почали доволі сильно деформуватись через рух меж розлому.

Дехто вважає, що головною проблемою був саме уряд СРСР, який надавав перевагу комуністам, а не спеціалістам.

І хоча за всі ці роки було проведено чимало досліджень та розслідувань, експериментально підтвердженої версії аварії досі немає.

Хоча Чорнобильська катастрофа вважається трагедією українською (внаслідок аварії постраждали 12 областей України), офіційні дані свідчать, що 70% радіації отримала Білорусія: постраждала п’ята частина сільськогосподарських територій, а сотні тисяч людей почали хворіти лейкемією та раком щитовидної залози. У білорусів також є зона відчуження, яка сьогодні сягає більше 4 000 км.

Вкінці 1986 року реактор накрили спеціальним "саркофагом", задля запобігання розповсюдженню радіоактивних часток. Укриття було збудоване добровольцями та мобілізованими солдатами, яких пізніше назвуть ліквідаторами. За весь час будівництва "саркофагу" їх нараховувалось близько 600 тис осіб з усього тодішнього СРСР. У 2000 році ЄБРР оголосив тендер на будівництво нового "саркофагу" для ЧАЕС. Виграли його два французьких підприємства. Роботи розпочались в 2012 році. Укриття повинне було з’явитись вже в 2014, однак будівництво затрималось.

Нещодавно Чорнобиль відкрив свої двері для туристів. Журнал Forbes включив ЧАЕС до переліку найекстравагантніших туристичних місць. Хоча кажуть, що законом це заборонено. Втім, краще так, ніж самовільні візити сталкерів.

Цікавість громадськості до зони відчуження прокинулась завдяки культурним надбанням суспільства: літературі, фільмам і, особливо, комп’ютерним іграм, які створили навколо Чорнобиля своєрідний міф. Саме тому сюди так часто навідуються сталкери. Ті, хто мав з ними справу, ділять їх на дві групи:

• перші – ігромани, діти, які захотіли на власні очі побачити все зображене у грі. Далеко вони не заходять, а основною ціллю є кілька фото або відео знятих далеко від 10-кілометрової зони, які, втім, виглядають не менш моторошно.

• другі – заходять в десятикілометрову зону. Їх похід зазвичай триває декілька днів. Але необхідно зазначити, що це доволі підготовлені люди: з необхідним обладнанням, фізичною та психологічною підготовкою та речами першої необхідності. В них є чіткий маршрут і знання з радіаційної безпеки.

Є тут і ті, хто вештається зоною в надії знайти будь-які речі, які можна використати або продати.

Загалом на ЧАЕС постраждало майже 9 мільйонів людей, з них близько 3 мільйони – українські громадяни. Понад 1000 працівників станції, пожежників, міліціонерів, медиків перебували у безпосередній близькості від осередку катастрофи, і всі невдовзі померли. Близько 400 тисяч осіб з різних куточків СРСР брали участь у ліквідації наслідків вибуху на ЧАЕС. 162 тисячі були евакуйовані та відселені із забрудненої території, 76 тисяч українців стали інвалідами.

	Андрушків, Б. Чорна скрижаль України. – Тернопіль: Джура, 2001. – 276 с.
	У книзі на основі конкретних документів, свідчень очевидців, наукових прогнозів та містичних передбачень розкрито передумови виникнення аварії на Чорнобильській АЕС. Описано соціально-економічні та психологічні особливості цієї події, її наслідки в державі та, зокрема, на Тернопільщині.

Біль і тривоги Чорнобиля / Упоряд. Ю.В. Сафонов. – Київ: ВАТ «Вид-во «Київська правда», 2006. – 288 с.: іл.

Ця книга – колективна розповідь про найбільшу техногенну катастрофу в історії людства. Автори, що були безпосередніми свідками і учасниками ліквідації аварії Чорнобильській АЕС, діляться своїми спогадами про тривожні для України й усього світу дні весни і літа 1986-го, розмірковують над долями чорнобильців, болючими проблемами відчуженої тридцятикілометрової зони і самої станції, розглядають і прогнозують розвиток ситуації навколо ЧАЕС.

	Гейл, Р. Останнє попередження: спадщина Чорнобиля: док. повість / Р. Гейл, Т. Гаузер; пер. з англ. В. Романця; післямова Д. Гродзінського. – Київ: Молодь, 1989. – 160 с.: фотоіл.
	Документальна повість відомого американського професора Р. Гейла, написана у співавторстві з адвокатом Т. Гаузером – багатопланова. Читач знайде в ній стислу розповідь про події на Чорнобильській АЕС, міркування про вплив випромінювань на живу клітину, дещо з історії власного життя, думки про майбутнє атомної енергетики, але особливо виразно змальовано спільну працю з українськими лікарями.

Гусєв, О.П. 25 років віч-на-віч з «Чорнобилем»: документально-публіцистичний твір. – Київ: ПП «Золоті Ворота», 2011. – 624 с.

У книзі йдеться про боротьбу ліквідаторів за живучість атомної станції після вибуху, перебіг подій, пов’язаних з діяльністю і закриттям цього аварійного ядерного об’єкту підвищеної небезпеки наприкінці 2000 року. Автор наводить низку документів про зусилля України і допомогу міжнародного співтовариства в організації виведення ЧАЕС з експлуатації, забезпечення соціального захисту персоналу станції, її вивільнених працівників, а також мешканців міста Славутича. Досвід України по закриттю ЧАЕС – унікальний, відомий практично усьому світові як єдино можливий інструмент активної боротьби з атомним лихом.

	Мужність і біль Чорнобиля: повість-хроніка. Поеми. Вірші. – Київ: Молодь, 1988. – 144 с.: фотоіл.
	Робота по ліквідації наслідків аварії вимагала від усіх, хто брав у ній участь, граничної бистроти, організованості і чіткості. Першими ступили у небезпечну зону пожежники, співробітники міліції, медики. У книзі є поезія Д. Павличка, Б. Олійника, І. Драча, М. Сингаївського, М. Луківа, В. Шовкошитного та ін.

	Набат: публіцистичний збірник з проблем соціальної екології / Упоряд. О.П. Ракін, Л.П. Забродська. – Київ: Молодь, 1989. – 152 с.: фотоіл.
	У збірнику є інтерв’ю на тему Чорнобиля, де говориться про екологічні наслідки радіоактивного забруднення. В чому ж вони полягають, ці наслідки, для природи і людини?

	Чорнобиль. Дні випробувань: книга свідчень / Упоряд. В.Г. Шкода. – Київ: Рад. Письменник, 1987. – 470 с.
	Ця книга – збірник документальних, публіцистичних і художніх творів письменників, котрі розповідають про те, як Україна долала тяжкі наслідки аварії на ЧАЕС. У збірнику уміщені інтерв’ю з відомими вченими, що висвітлюють питання віддалених наслідків аварії, подана детальна хроніка пам’ятних подій.

	Чорнобиль – поруч: фотоальбом / За ред. Б. Патона. – Київ: Дніпро, 2000. – 199 с.: фотоіл.
	У виданні використано: поезії Л. Костенко, О. Забужко, І. Драча, Б. Олійника; фрагменти виступів та прози О. Гончара, В. Яворівського, С. Алексієвич та ін.; висловлювання вчених та громадських діячів Б. Патона, А. Гора; фото В. Зуфарова, І. Лисенка, І. Костіна, В. Орлова, Р. Омеляшка та ін.; фотоматеріали з архіву агентств «Укрінформ», «Чорнобильінтерінформ».