"МОЯ ТИ ДОЛЕ, НЕПРОСТАЯ…"

До 200 - річчя славетного сина України - великого поета і художника Тараса Григоровича Шевченка. Мультимедійна презентація (автопортрети Т. Шевченка)

У вітчизняному образотворчому мистецтві не знайти іншого видатного художника, який стільки уваги приділяв би автопортретам. Сьогодні відомо понад півсотні Шевченкових самозображень. З багатого доробку митця вони вирізняються не лише за кількістю, а й за складним психологізмом. Зібрані разом, зведені до єдиного хронологічного ряду, автопортрети утворюють своєрідний образний життєпис митця. Шевченкові "поличчя" (так художник подеколи називав свої портрети) можуть розкрити трагедію і велич його дивовижної долі, передати складну динаміку його інтелектуального та емоційного життя. Автопортрети Шевченка різноманітні щодо можливостей дослідження й тлумачення. Вони передають складний душевний стан у різні, іноді переламні моменти його життя, промовисто відображають художнє буття і водночас є образними знаками основних віх реального життя поета, художника, борця.

Автопортрет. 1840. Полотно, олія. 43 х 35. Національний музей Тараса Шевченка.
	Перше з відомих самозображень Шевченка створене в Петербурзі у січні-лютому 1840 року. Про обставини створення портрета розповів у спогадах про Шевченка Федір Пономарьов: "Наприкінці 1830-х і на початку 1840-х років ми майже не розлучалися. Він жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста, а я - в Академії мистецтв, де мав майстерню… Ця майстерня являла собою одну кімнату з антресолями. На цих антресолях мій бідолашний Тарас перебував під час тяжкої своєї хвороби… Саме тоді він намалював олійними фарбами автопортрет". В автопортреті художник відтворив свій складний психологічний стан, в якому сучасне міцно пов'язане з минулим і разом із ним тяжіє до майбутнього.

Автопортрет. 1843. Папір, туш-перо. Приватна збірка. Москва.
	Образ створено 27-28 листопада 1843 року в Яготині у час першого повернення Шевченка з Петербурга в Україну. Художник виконував портрет, перебуваючи в полоні дум і образів щойно завершеної поеми "Тризна", посвяченої княжні Варварі Рєпніній. Віддаючи Рєпніній завершений рукопис поеми, поет-художник пообіцяв наступного дня додати до нього автопортрет. Княжна зберігала подарунок Шевченка до кінця життя. При створенні яготинського автопортрета митець обрав досить віддалену точку огляду. Він зобразив себе за роботою і в такий спосіб передав сам процес творчості. В портреті "на незабудь" Шевченко постає як художник високої графічної культури, здатний створити цілісний образ і майстерно передати не тільки зовнішню схожість, а й стан високого емоційного піднесення.

Автопортрет. 1845. Папір, олівець. 17 х 13,3.
	На звороті напис чорнилом рукою В.В. Тарновського (молодшого): Портреть Т. Шевченко сделанный имь самимь вь зеркало вь до 1845 года вь с. Потокахь Киев. губ. И подаренный своей куме Н.В. Тарновской. Потоки, містечко Київського повіту Київської губернії, належало Г.С. Тарновському. Шевченко перебував у Потоках з 21 серпня до 5 вересня 1845 року, виконавши тоді автопортрет, пейзаж "Комора в Потоках" та краєвид цього села (олівцем). За спогадами В.В. Тарновського, Шевченко багато писав і малював, чимало віршів та малюнків подарував "своїй дорогій кумасі, зокрема свій портрет, мальований у дзеркало". Йдеться про Надію Василівну Тарновську, з якою поет хрестив дочку диякона місцевої церкви Марка Гов'ядовського.

Автопортрет зі свічкою. 1860 (за малюнком 1845р.). Папір, офорт, акватинта. 16,4 х 13; 22,5 х 16,2; 43 х 31,1.
	Унизу травленим штрихом авторські підпис і дата: Т. Шевченко. 1860. Автопортрет є повторенням у гравюрі рисунка 1845 року, який на сьогодні не знайдено. Про нього розповідає Борис Суханов-Подколзін, який хлопчиком брав уроки малювання у Шевченка: "Тарас Григорович запропонував мені вгадати, кого представляє цей рисунок. Розуміється, я вгадати не міг. Тоді він сказав,що це - його власний портрет, що колись давно він сам нарисував, ще коли вчився у Брюллова. Багато він сміявся з мого здивування, погладжував свою лису голову й розправляв свої запорізькі вуса та, стоячи перед дзеркалом, порівнював себе з кучерявим безбородим юнаком зі свічкою в руці. Він твердив, що свого часу оригінал був дуже подібний до портрета…" Шевченко майстерно передав ефект освітлення - боротьбу світла з темрявою, внаслідок чого твір набув символічного звучання. Густим плетивом різної інтенсивності штрихів, підкреслених і об'єднаних шаром акватинти, художник відвів морок від світла. Обличчя змодельовано прозорими перехресними штрихами, а одяг - сіткою паралельних ліній, що нагадують манеру класичної гравюри.

Автопортрет. 1847. Папір, олівець. 12,7 х 9,9. Державний музей Тараса Шевченка.
	Перший із відомих автопортретів поета-засланця створений в Орську і таємно надісланий в Україну Андрієві Лизогубу разом із листом за 11 грудня 1847 року. Трагічний тон листа і суголосний йому образ поета-художника, якому було заборонено писати і малювати, вразили Шевченкового друга, і він писав у відповідь: "Лист Ваш, коханий друже, я получив на самісінький Новий год. Превеликая Вам дяка за лист, і за Вас, тілько важко на Вас дивитись". Це автопортрет у солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці, на околиші якого напис "3:Р" - в Орській фортеці Шевченко служив у 3-й роті 5-го батальйону Оренбурзького Окремого корпусу. Тяжкі муки вже наклали відбиток на обличчя поета, вражають пророчі страдницькі очі, в яких і гнів, біль, і непокора.

Автопортрет. 1848. Папір, сепія. Львівський музей українського мистецтва.
	Портрет створено на засланні, вірогідно, під час перебування Шевченка в Раїмі у складі Аральської описової експедиції; зберігався в альбомі Андрія Лизогуба. Сепія дуже близька до олівцевого автопортрета 1847 року. Наголос зроблено на солдатчині як формі ув'язнення волі. Поетичними відповідниками психологічного "знімка" є наскрізь автобіографічні строфи Шевченкового вірша: "О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся… Але не каюсь!..

Автопортрет. 1848. Папір, сепія. 24,3 х 18,1.
	За психологічною характеристикою автопортрет близький до інших автопортретів художника періоду перебування в Аральській експедиції і в Оренбурзі. Це був період життя, коли Шевченко почувався відносно вільним: не жив у казармі і мав змогу малювати. Шевченко намалював себе у цивільному одязі, його обличчя осяяне внутрішнім спокоєм. Внизу на автопортреті рукою Ф. Лазаревського напис: 29 ноября 1849. Оренбург. Це, напевно, дата, коли Шевченко подарував йому автопортрет, про що Лазаревський так записав у своїх спогадах: "Якось приходить до мене Тарас і пропонує свій портрет: - Візьми ти у мене, Христа ради, оцей портрет, хотілось би, щоб він зостався в добрих руках".

Автопортрет. 1848-1849. Папір, сепія.
	Портретний образ періоду Аральської описової експедиції, найвірогідніше - Косарал. 1850 року в Оренбурзі Шевченко подарував цей малюнок Аркадієві Венгжиновському. Ліричне авторове "я" висловлене через красномовний поетів погляд, звернений до глядача. Очі поета наче напоєні внутрішнім сяйвом духу.

Автопортрет. 1849-1850. Папір, сепія.
	Портрет, виконаний незадовго перед засланням Шевченка до Новопетровського укріплення, завершує своєрідну серію ранніх невольницьких самозображень, розпочату в Орську 1847 року. Оригінал твору в квітні 1857 року Шевченко надіслав із Новопетровського укріплення Якову Кухаренкові.

Автопортрет. 1851. Папір, олівець. 22,1 х 17,7.
	Автопортрет тотожний з автопортретом художника на малюнку "Серед товаришів", що підтверджує одночасність їх виконання, тобто під час Каратауської експедиції. Психологічний автопортрет - свідчення сповненого відчаю життя творчої особистості. Змарніле обличчя, лисіюча голова, густа широка борода - документальний образ Шевченка, якого недавно під арештом привезли на Мангишлак до Новопетровського укріплення. Затемнені очні западини акцентують увагу на сумному, проникливому погляді. Про умови, в яких виконувався автопортрет, залишив відомості Броніслав Залєський: "В часи тої мандрівки Шевченко зробив для мене чорною крейдою свій портретик… Портретик був дуже подібний, замість зеркала послугувався артист збанком з водою, бо іншого зеркала не мали ми в степу. Не було також ані бритви, ані цирульника, і для того носили ми бороди, хоч властиво оба ми були солдати".

Автопортрет. 1857. Папір, італійський олівець. 31,4 х 24,6.
	Шевченко назавжди залишив Новопетровське укріплення 2 серпня 1857 року. Митець їде до Петербурга, але в'їзд до столиці йому заборонено. Засмучений поет пише листа до свого друга - актора Михайла Щепкіна, кличе його до себе. На пам'ять про цю зустріч художник подарував акторові автопортрет і підписав його: Михайлу Семеновичу Щепкіну, напамять 24 декабря 1857 года от Тараса Шевченка. Праворуч унизу авторські дата і монограма: 1857 III. На обличчі Шевченка - ознаки передчасної старості, до якої призвели тяжкі умови життя і хвороби. В очах митця - невигойна печаль. Цим глибоко драматичним образом ніби завершується серія невольницьких автопортретів Кобзаря.

Автопортрет. 1858. Папір, італійський та білий олівці.
	Портрет створено в Нижньому Новгороді 4 січня 1858 року. Саме цього дня Шевченко передав його до Петербурга Михайлові Лазаревському і попросив зробити з нього кілька фотографій, щоб подарувати їх нижньо-новгородським друзям. Світлини, виконані з автопортрета, з дарчими написами Шевченко подарував К. Шрейдерсу, М. Дороховій, А. Білокрисенку, С. Аксакову, М. Щепкіну, Ф. Лазаревському. Автопортрет репрезентує мислителя з вольовим відкритим обличчям, з пророчим поглядом, спрямованим у майбутнє. Зміна психологічного стану Шевченка має своє пояснення: другий автопортрет митець виконував після зустрічі зі Щепкіним, яка принесла йому віру і творче піднесення.

Автопортрет. 1859. Полотно, олія.
	На цьому автопортреті, створеним Шевченком у Петербурзі після заслання, відсутні авторський підпис і дата. Твір пройшов складний шлях до глядача і таїть у собі чимало нерозгаданого. Широкому загалу він відомий з 1891 року. Тоді в журналі "Русская старина" було вміщено підписану І. Матюшиним гравюру з автопортрета, виконану за копією художника Жебровського. Потім сліди портрета надовго загубилися. Репродукцію з оригіналу вперше опубліковано 1925 року на шпальтах двомісячника "Україна", поряд зі статтею тодішнього власника картини В. Щавинського. Незважаючи на те, що біг безжального часу позначився на стані оригіналу, цей образ Шевченка привертає незгасну увагу монументальністю і сконцентрованістю енергії сили й думки.

Автопортрет з бородою. 1860. Папір, офорт. 17 х 12,6; 21 х 16; 37,7 х 26.
	Під зображенням авторські підпис і дата: Т. Шевченко. 1860. Автопортрет зроблено на основі фотографії, замовленої 30 березня 1858 року для М.О. Дорохової, нижегородської знайомої Т.Шевченка. Таким він прибув із Новгорода до Петербурга. Ретельно опрацювавши обличчя і виділивши легким штрихуванням тло навкруг голови, Шевченко вільно, в ескізній манері, як це робили майстри минулого, намітив одяг і руки. Це надало портретові особливої виразності й артистизму.

Автопортрет у світлому костюмі. 1860. Папір, офорт. 16,5 х 12,5; 21 х 31,6.
	Внизу на зображенні травленим штрихом авторські підпис і дата: Т. Шевченко. 1860. Портрет виконано за "Visite portrait" 1860 року невідомого фотографа. На відміну від фотографії, права сторона зображення в офорті темніша, погляд митця, поглинутого якоюсь думкою, виразніший, самозаглиблений. Це підкреслено блиском очей, скуйовдженим волоссям та пишними вусами. Автор дослуховується до свого внутрішнього "я": І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?

Автопортрет у темному костюмі. 1860. Папір, офорт, акватинта. 13,6 х 10,2; 16,1 х 12,5; 31 х 21,5.
	Праворуч унизу на зображенні акватинтою монограма III, під портретом травленим шрифтом авторські підпис і дата: Т. Шевченко. 1860. Внизу на аркуші червоним олівцем авторський дарчий надпис: Федору Федоровичу Львову на память Т. Шевченко 1860 14 марта. Основою для виготовлення офорта послужив дереворит Е. Гогенфельдена з роботи М. Микешина, репродукований у "Кобзарі" 1860 року, виданому коштом Платона Симиренка. Шевченко збагатив і значно поглибив образ, надавши йому глибокого ліризму. Привертає увагу особливий вираз очей: "ласкавий, майже ніжний".

Автопортрет. 1860. Полотно, олія.
	Автопортрет, де Шевченко зображений в українських строях, виконаний у серпні 1860 року, на початку вересня картина експонувалася на виставці в залах Імператорської Академії мистецтв. Там цей портрет придбала велика княгиня Олена Павлівна. На автопортреті Шевченко зобразив себе молодшим, аніж був насправді: українським парубком у вишиванці, свитці та смушевій шапці; із сумовитим, аж до трагічності, поглядом глибоко затінених очей. Палка надія одружитися з Ликерою Полусмак, молодила Шевченка, а передчуття потойбіччя, близької межі земного буття трагічними полисками бриніли у присмерковому світлі його очей.

Автопортрет. 1861. Полотно, олія. 59 х 49.
	В останні роки життя Шевченко малював і олійними фарбами. Із січня 1861 року художник уже майже не покидав своєї холодної майстерні - келії в будинку Петербурзької Академії мистецтв. У цій кімнаті він створив останній автопортрет. Цей твір дійшов до нашого часу в зміненому вигляді. Митець зобразив себе у кожусі і смушевій шапці. Не можна без болю дивитись на це набрякле обличчя безнадійно хворого художника. На різко висвітленій частині його обличчя відчувається печать важкої задуми і втоми. Але вражає погляд неповторних Шевченкових очей, що дивляться вдалечінь. Автопортрет реставровано. У майстерні написано й останні рядки поезії Кобзаря: Чи не покинуть нам, небого, Вірші нікчемні віршувати, Та заходиться риштувать Вози в далекую дорогу, На той світ, друже мій, до Бога…