Серія «Славетні імена Бережанщини»

Галина Дидик – зв’язкова Романа Шухевича

До 100-річчя з дня народження Галини Дидик

Про визначні постаті України, а особливо, коли йдеться про перших осіб, за останні роки написано немало. Вони того заслуговують, бо жертвували собою в ім'я соборності й незалежності держави, що зветься Україною. Вороги намагалися будь-якою ціною очорнити наших лицарів та викликати до них ненависть населення.

Сьогодні, коли брехлива більшовицька пропаганда викрита й осуджена всім світом, хочеться розповісти про життя і смерть вірної і незламної доньки українського народу, багатолітнього в'язня сталінсько-беріївських ГУЛАГів Галину Дидик (псевдо "Анна").

Доля Галини Дидик — скромної жінки, що тихо і непомітно відійшла із земного життя 1979-го року, схожа на світлу героїчну легенду. Вона повинна була вмерти, бо добровільно зажила отруту. Але її силоміць повернули «з того світу», щоб пропустити через усі кола енкаведистських катівень, через тюрми і табори…

Дана довідка присвячена 100-річчю з дня народження нашої землячки, уродженки села Шибалин, зв’язкової Романа Шухевича – Галини Дидик.

Всі запропоновані матеріали читач знайде у фондах центральної районної бібліотеки, краєзнавчого музею та музею книги.

Адресується бібліотечним працівникам, вчителям, студентам, учням шкіл, всім тим, хто цікавиться історією рідного краю.

Укладач: В.М. Палій, бібліограф методично-бібліографічного відділу ЦБ

Комп'ютерний набір: Л.І. Матус, зав. МБВ

Відповідальна за випуск: А.Л. Заруцька, директор ЦБС

Галина Дидик народилася 18 березня (за іншими джерелами - 17 квітня) 1912 року в с. Шибалин, нині Бережанського району Тернопільської області. Вона була наймолодшою у родині із шести дочок і синів Анни і Томка Дидиків. Уже через рік після її народження помер батько, і всі домашні клопоти лягли на плечі матері, а найстаршій Стефі було в той час 15 років. Злидні обсіли вдовину хату, але Анна, жертвуючи собою, віддавала все дітям: навчала любити Бога, неньку-Україну і чесну працю. Ще через кілька років над хатиною Дидиків нависла смертельна небезпека. Бої за Лисоню змушували знеможену матір ховати дітей від куль та московських нападників, бо хата їхня стояла біля підніжжя всесвітньовідомої і легендарної гори.

Закінчила українську гімназію та вчительську семінарію в Бережанах. Після закінчення Галиною навчання в Бережанах, її забрала сестра Стефа до монастиря на Львівщину, і там вона навчалась в учительській семінарії. Закінчивши навчання, працювала в рідному селі в українській кооперації.

Після приходу Червоної Армії 1939 р. НКВС заарештував Галину Дидик за звинуваченням у зв'язках із націоналістами й ув'язнив у Бережанській тюрмі. Під час слідства їй зачитали вирок й імітували розстріл. За браком доказів звільнили наприкінці 1940 р. Надалі переховувалася під чужим прізвищем переважно у Львові, зокрема, в помешканні відомого історика, мистецтвознавця та письменника Миколи Голубця, виконувала доручення ОУН. Працювала секретарем в обласній дитячій бібліотеці, закінчила курси медсестер. Під час німецької окупації влаштувалася в дорожню установу. У своєму помешканні на вул. Піярів влаштувала конспіративну квартиру, де тимчасово перебували Микола Лебедь, Дмитро Мирон, Ярослав Старух, Дмитро Маївський.

Галина потрапила в поле зору гестапо, але під час облави на провідних членів ОУН 20 грудня 1942 р. вдома її не застали. Виїхала спершу в Бережани, а в січні 1943 р. - в с. Залісці Збаразького району. Вчителювала в сільсько-господарській школі, відтак перейшла в підпілля. За дорученням ОУН організувала й очолила Український Червоний Хрест (УЧХ) при УПА на Тернопільщині (1944-1947 рр.), ходила на зв'язок і в розвідку, організовувала медичні курси, діставала медикаменти, лікувала та переховувала хворих повстанців, здійснювала передислокацію керівників ОУН та УПА.Із 1944 року Галина Дидик була зв'язковою Головного проводу ОУН, часто спілкувалася зі зверхниками підпілля й УПА, виконувала їхні доручення, зокрема головного командира УПА Романа Шухевича, підшуковувала й облаштовувала його конспіративні помешкання. Влітку 1945 р. Дидик разом із Р. Шухевичем перебувала в конспіративній хаті в с. Рай біля Бережан. Але хата невдовзі "впала", тобто НКВС викрив її. На щастя, на той час ані Шухевича, ні Дидик там не було.

Вони перейшли в с. Пуків Рогатинського району, де перебули зиму 1945-1946 рр. Навесні 1946-го Галина легалізувалася у Львові під прізвищем Борис і винайняла помешкання на вул. Сулімирської. Наприкінці квітня Шухевичу знадобилася консультація лікаря. Дидик звернулася до свого давнього знайомого, колишнього студента Львівського медінституту Любомира Полюги. Вона привела до Кайзервальду загримованого робітником провідника, якого Полюга супроводив до свого дядька - лікаря Матвія Лотовича.

Після попередження про стеження за помешканням на Сулімирської штаб-квартирою головного командира стало приміщення колишньої пошти в с. Княгиничі на Рогатинщині, куди Дидик часто приходила на зв'язок. Водночас вона підготувала нову "хату" на вул. Кривій у Лисиничах, де Шухевич перебув зиму із 1947 на 1948 рік.

У жовтні 1948-го Г. Дидик знову легалізувалася під прізвищем Антоніни Кулик як хатня господиня вчительки Ганни Конюшик у с. Білогорща, де підпільники влаштували чергову криївку для Р. Шухевича. За його дорученням вона їздила до Києва, Харкова, Донецька, Полтави, Ялти, Сімферополя, Херсона, Одеси, Кишинева. Згодом користувалася ще документами на ім'я Ганни Хомик. У 1948-1949 роках Галина супроводжувала Р. Шухевича до Одеси на лікування. У Білогорщі він перебував із літніми перервами до загибелі 5 березня 1950 р.

Коли енкавеесівці влаштували штурм криївки, Дидик встигла розкусити ампулу з ціанистим калієм, але за три дні її привели до тями, потім лікували, щоб могла говорити. На допити носили на ношах. На них і катували гумовими палицями з металевим плетеним шнуром усередині, кололи наркотики, вибили зуби, підсипали блощиць, через що виникали пухирі та нелюдський свербіж, тривалий час не давали спати, що провокувало галюцинації. Примусово годували через шланг. Півроку знущалися щодня і щоночі. Протягом слідства, яке закінчилося 18 жовтня 1951 р., Галина Дидик витримала 129 допитів, часто тривалістю 15-16 годин. 31 жовтня 1951 р. "трійка" при МДБ СРСР засудила її заочно на 25 років концтаборів. 14 грудня 1951 р. етапували до Верхньоуральської тюрми МДБ СРСР у Челябінській області, згодом перевели до Владімірської в'язниці. Термін Дидик відбувала спільно з іншими зв'язковими Р. Шухевича: Катериною Зарицькою, Дарією Гусяк, Ольгою Ільків. Звільнили Галину в 1971 р. через хворобу серця.

Не маючи права повернутися додому, вона тимчасово оселилася в Караганді. З літа 1972-го до осені 1973-го таємно мешкала в Бібрці на Львівщині. Після марних спроб прописатися виїхала в Христинівку на Черкащині. Працювала в дитячому садку. Пенсії не отримувала. Існувала з невеличкого городу та людської допомоги, в тому числі з-за кордону від членів групи Міжнародна Амністія в Німеччині, з якими листувалася до останніх днів життя. Більшу частину пакунків віддавала тим, хто потребував іще більше. Крім того, підтримувала репресованих листами та відвідинами. Наприклад, 1974 р. візитувала родину Юрія Шухевича в Нальчику (Кабардино-Балкарська АРСР), утретє ув'язненого на чергових десять років концтаборів та п'ять - заслання, опікувалася його дітьми. Гостила в себе Катерину Зарицьку й Одарку Гусяк.

За доброчинну діяльність знову зазнала переслідувань. Після відмови співпрацювати з КДБ її звільнили з дитсадка. З 1977 р. позбавили допомоги з-за кордону. 1979-го кадебісти домагалися від неї "покаянної заяви", засудження свого минулого. Натомість обіцяли повернення до Бережан, пенсію, спокійне забезпечене життя. Пропозицію категорично відкинула. Репресії набули форми постійних хуліганських нападів, побиття вікон. Загострилася недуга серця. 23 грудня 1979 р. Галина Дидик померла від інфаркту. Наступного дня родина поховала її в Бережанах.

Президія Української Головної Визвольної Ради нагородила Галину Дидик Бронзовим (1945 р.) та Срібним (1947 р.) Хрестами заслуги.

У рідному селі Шибалин Галині Дидик встановлено пам’ятник, вулицю, де жила, перейменовано на її честь, а у місцевій школі облаштували чудовий музей.

ЛІТЕРАТУРА

Анна // Нове життя. – 1971. – 10 лип.

Бойко, З. Зв’язкова генерала Тараса Чупринки / З. Бойко, О. Гуменюк // Бережанська земля: іст. мемуар.-зб. – Торонто. – Козова, 1998. – Т.2. – С. 277.

Бойко, З. Зв’язкова Романа Шухевича / З. Бойко // Бережанське віче. – 1996. – 8 берез.

Бойко, З. Слово – спомин про Галину Дидик / З. Бойко // Бережанське віче. – 2010. – 1 січ.

Бондарук, Л. Життя в ім’я України / Л. Бондарук // Шлях перемоги. – 2000. – 9 лют.: фотогр.

Бондарук, Л. Пам’яті Галини Дидик / Л. Бондарук // Шлях перемоги. – 2003. – 24 груд.: фотогр.

Будар, Т. Героїня УПА / Т. Будар // Бережанське віче. – 2011. – 14 жовт.

Будар, Т. Ювілейні відзнаки борцям за свободу / Т. Будар // Бережанське віче. – 2007. – 19 жовт.

Бурнашов, Г. Зв’язкова УПА / Г. Бурнашов // Бурнашов, Г. Лицарі честі і чину / Г. Бурнашов. – Івано – Франків., 1998. – С. 51 – 54.

Бурнашов, Г. Під грифом «Цілком таємно»: нариси, інтерв’ю, листи / Г. Бурнашов. – Івано-Франків.: Просвіта, 1995. – 120 с.

Буцко, М. Нетлінність пам’яті людської / М. Буцко // За вільну Україну. – 1990. – 7 січ.

Вільшаненко, М. Коли пам'ять жива / М. Вільшаненко // Вільне життя. – 2011. – 18 трав.

Галина Дидик – герой українського визвольного руху // Олещук, І. Шлях до прозріння / І. Олещук, 2011. – С. 86 – 89.

Геник, С. 150 видатних українок: енциклопед. довідник / С. Геник. – Івано-Франків.: Лілея – НВ, 2009. – 235 с.: іл., портр.

Про видатних жінок Тернопільщини: Дидик Г. (Анна): С. 67.

Головацька, Г. Життя її – подвиг / Г. Головацька // Бережанське віче. – 2000. – 15 січ.

Грабовський, О. Терниста дорога Анни / О. Грабовський // Бережанське віче. – 1998. – 19 груд. – (Героям слава).

Гродецька, В. Музей зв’язкової Шухевича / В. Гродецька // Експрес. – 2010. – 11 – 18 лют.

Грушка, І. Відкрито пам’ятник зв’язкової УПА / І. Грушка // Свобода. – 2007. – 24 серп.

Дидик, Г. «Єсть!.. Он убіт!..»: обставини загибелі Головного Командира УПА Романа Шухевича в Білогорщі 5 березня 1950 року. Розповідає зв’язкова Провідника Галина Дидик / підгот. П. Чемерис // За вільну Україну. – 2003. – 5 берез.

Дудар, С. Зв’язкова командира / С. Дудар // Бережанське віче. – 1994. – 5 берез.

Жулковська, О. Дві родички, Галина і Надія Дидик / О. Жулковська // Жулковська, О. У нас нема зерна неправди за собою / О. Жулковська. – Т., 2007. – С. 93 – 97.

Замітки про зв’язкову // Разом. – 2008. – № 21.

Зв’язкова генерала Чупринки // Бережанське віче. – 2007. – 12 жовт.

Зв’язкова Генерала Чупринки // «Америка» -Філадельфія, ПА. – 1995. – 29 берез.; 12 квіт.; 19 квіт.; 26 квіт.; 3 трав.

Зв’язкова Генерала Галина Дидик: «…На жаль, я жива…»: спомини Галини Дидик - зв’язкової Романа Шухевича (ген. Тараса Чупринки), провідника підпільного Українського Червоного Хреста та збірка праць про неї та на її пошану / Упоряд. та авт. перед. слова О. Панченко. – [б.м.]: Вид-во «Гадяч», 2007. – 561, [3]с.

І про зв’язкову Галину згадали // Свобода. – 2002. – 13 лип.

Кобельська, О. Шибалинка на псевдо «Анна» / О. Кобельська // Вільне життя. – 2000. – 1 лют.

Кравець, А. Референт головнокомандуючого УПА / А. Кравець // Прес-центр. – 2009. – 14 жовт.

Липка, Т. Галина Дидик: «Життя і смерть в ім’я народу» /Т. Липка. – Бережани, 2005. – 20 с.

Листування Г. Дидик з Софією Коковською // Бережанська земля: іст. мемуар.-зб. – Торонто. – Козова, 1998. – Т.2. – С. 277– 279.

Миколаєнко, З. Зв’язкова повстанського генерала: 5 березня 1950 року в бою загинув головнокомандувач УПА Роман Шухевич / З. Миколаєнко // Свобода. – 2001. – 3 берез. – (Героям слава!).

Олещук, І. Галина Дидик – герой українського визвольного руху / І. Олещук // Свобода. – 2010. – 19 трав.

Онишко, Л. Роль жіноцтва в національно-визвольному русі середини ХХ ст. / Л. Онишко // Визвольний шлях. – 2002. – Кн. 10. – С. 64 – 75.

Про Г. Дидик: С. 67 – 68.

Останній постріл командира / за матер. Інтернет-видань // Бережанське віче. – 2010. – 5 берез.

Пахолок, М. Вшанували героїню / М. Пахолок // Шлях перемоги. – 2000. – 23 лют.: фотогр.

Пахолок, М. Останній свідок. Галина Дидик / М. Пахолок // Тернопілля ’97: регіон. річник. – Т., 1997. – С. 199 – 201.

Скальська, Н. Дзвони пам’яті єднають покоління / Н. Скальська // Бережанське віче. – 2008. – 13 лип.

Хома, В. Кавалер срібного хреста заслуги / В. Хома // Свобода. – 2002. – 12 жовт.

Це був рух самооборони: із заяви Галини Дидик до Президії Верховної Ради СРСР // Свобода. – 1992. – 6 черв.

Шот, М. Зв’язкова генерала Чупринки / М. Шот // Урядовий кур’єр. – 2001. – 20 черв. – (УПА: невідомі сторінки).

Шот, М. Зв’язкові української борні / М. Шот // Жіночий світ. – 2008. – квіт. – трав.

Шот, М. Зв’язковій української борні – Галині Дидик / М. Шот // Рідне слово. – 2007. – 27 жовт.

Шот, М. «Тепер прапор тримає Галина» / М. Шот // Вільне життя. – 2007. – 17 жовт. – (Нескорені).

* * *

http://memorial.kiev.ua - Галина Дидик – нескорена донька України

http://uk.wikipedia.org/wiki - Дидик Галина

http://www.territoryterror.org.ua - 1912–1979 рр. – Галина Дидик

http://gromada-lv.at.ua/ - „Зв'язкова генерала ГАЛИНА ДИДИК: „..На жаль, і я жива”

http://www.istpravda.com.ua/ - Зв'язкова генерала Шухевича. Доля і чин Галини Дидик

http://h.ua/story/355004/ - Буремними шляхами визвольної боротьби пройшла Галина Дидик («Анна»)