У світі прози Андрія Чайковського

Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857 року в місті Самборі на Львівщині в ро¬дині дрібного урядовця. Рано залишившись сиротою, жив у своїх родичів. Зростав Андрій у мальовничому краї над Дністром, серед людей працьовитих і співучих, жадібно вбирав у себе казки, легенди, оповіді про минулі часи, прислухався до пісень і парубоцьких жар-тів. Враження дитинства пізніше прислужилися йому як письменникові.

Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні оповідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковеєм. Наші уявлення про західноукраїнський літератур¬ний процес кінця XIX- початку XX століття будуть неповними без осмислення його творчості. Він збагатив українську літературу творами, в яких реалістично показав галицьку дійсність, створив картини побуту різних верств населення краю. Чайковський-адвокат написав цілий ряд оповідань та нарисів «з судової зали». Плідно, хоч і з неоднаковим успіхом, працював він в жанрі історичної повісті.

Художня проза Андрія Чайковського мала широкий резонанс. Його твори видавалися у Льво¬ві, Коломиї, Чернівцях, Станіславі, Тернополі, Києві, Харкові, Катеринославі, Відні, Празі, Кракові, у США та Канаді.

Вдячним матеріалом для творчості Андрія Чайковського стали також пройдені ним в юності «університети життя», про що переконливо свідчать автобіографічна повість «Своїми силами» (1902) та близька до неї за сюжетом і ідейним задумом повість «З ласки родини» (1911).

У цих творах яскравий вияв знайшла просвітительська світоглядна концепція і просвітительсь¬ка естетика письменника, який покликання художньої літератури вбачав у навчанні і вихованні читача. Щасливі кінцівки цих творів мали, за задумом автора, сконденсувати виховні ідеї: добро перемагає зло; кривда неминуче карається; терплячість, працьовитість і благородство стають для героїв запорукою успіхів, визнання і особистого щастя.

Особливої уваги заслуговують оповідання «з судової зали»:

Чайковський, А. Краще смерть, як неволя / А. Чайковський // Чайковський, А. Малолітній. Олюнька: іст. повісті з життя малоземельної шляхти / А. Чайковський. – Л., 1993. – С. 5 - 53.

Чайковський, А. Хто винен / А. Чайковський // Чайковський, А. Малолітній. Олюнька: іст. повісті з життя малоземельної шляхти / А. Чайковський. – Л., 1993. – С. 54 – 79.

Чайковський, А. Ні разу не вдарив /А. Чайковський, // Чайковський, А. Малолітній. Олюнька: іст. повісті з життя малоземельної шляхти / А. Чайковський. – Л., 1993. – 80 – 96.

Всі вони пройняті щирим співчуттям до скривджених, «болять» питанням: хто ж винен, що благородні, чесні трудівники стають на шлях злочину? Образи справедливих, людяних служителів суду, які допомагають селянам, змальовані у творах «Не було виходу... Історія одної парцеляції. Оповідання з галицького життя» (1927) і «За наживою. Повість з галицького життя» (1934).

У тематично розмаїтій творчій спадщині Андрія Чайковського (1857-1935) найбільш вагомою складовою частиною є історична проза письменника. Творенню її автор присвятив майже три десятиліття літературної діяльності.

«Середню дорогу», тобто дорогу історичної та художньої правди, А. Чайковський обрав не в пору написання історичної розвідки «Запорожжя», а набагато раніше - ще тоді, коли творив першу свою повість про минуле «За сестрою».

Історична повість

Чайковський, А. За сестрою: повість /А. Чайковський // Чайковський, А. Повісті / А. Чайковський. – Л., 1989. – С. 284 – 335.

повертає нас у лиховісну пору татарських набігів на Україну. Доля села Спасівка, що на правому березі річки Самари, поблизу Дніпра, ввібрала в себе гіркий талан багатьох тогочасних українських поселень.

У центрі твору – родина Судаків: колишній запорожець Андрій, його син Степан з дружиною Палажкою та трьома дітьми. Найстарший із них – Петро - уже відбув на Січ, а п'ятнадцятилітній Павлусь та тринадцятилітня Ганнуся ще лиш готувалися до самостійного життя. «Передачу духовного досвіду українського світу - відтворення його архетипів та моделей поведінки - здійснював дід Андрій, найстарший у роді: він учив онука лицарського ремесла - їздити на конях, стріляти з рушниці та лука, орудувати шаблею, а ще розказував обом, Павлусю та Ганнусі, про козаків, пригоди із своєї козацької молодості - передавав космотвірні (націотвірні) міфи, що відразу давало виховавчий ефект: «Від цих оповідань вироблялася у Павлуся завзята козацька вдача»» .

Тихої червневої ночі напали на Спасівку татари, підпалили село, пограбували. Багато спасівчан полягло у сутичці, живих забрали в ясир. Серед полонених були сестра і брат Петра Судака: мати і два хлопчики загинули. Павлусеві вдалося втеки на татарському коні. А ось що далі, ви дізнаєтеся, коли прочитаєте цю повість.

Сюжет повісті «За сестрою» напружений: події у творі розгортаються інтенсивно, драматично; коло персонажів постійно оновлюється…На сторінках повісті реальне плавно переходить у фантастичне і навпаки.

Підліток, який опановує козацьке ремесло, - такий персонаж стане традиційним у наступних історичних творах А. Чайковського.

Показовою, з огляду на сказане, є, зокрема, повість «Віддячився» (1913 р.).

Чайковський, А. Віддячився: повість з козацьких часів / А. Чайковський // Чайковський, А. Сонце заходить: іст. повісті / А. Чайковський. – Л., 1993. – С. 3 – 165.

Починається вона епізодом про врятування запорожцем Касяном Бистрим юного Івася Чорноусенка, якого полонив у степу татарин. Подальший розвиток відображених письменником подій - це історія становлення характеру Івася. Вирішальну роль у цьому процесі відігравало, як показав автор повісті, засвоєння підлітком основ «козацької науки». Першим навчителем Івася став бувалий запорожець Касян Бистрий. У зображенні їхніх стосунків прозаїк доречно використав такий художній засіб, як діалог з домінантою висловлення одного із співбесідників. У даному разі - Касяна Бистрого. Запорожець розповідає Івасеві про принади і небезпеки мандрівки степом, про звичаї січовиків, відкриває йому одну з найперших істин козацького «букваря»: « - Ну, козаче, сідай вечеряти, десь тут у мене є зайва ложка. Та тями, небоже, що на Січі мусиш собі зорудувати яку таку ложку, а то їсти не будеш. Такий то козацький звичай, що кожен свою ложку має і заодно при собі носить».

Опановування козацького ремесла Івась продовжив на Січі - у колі однолітків і за допомогою досвідчених запорожців. Наголос робиться не лише на умінні Івася їздити на коні, вправно битися шаблею, влучно стріляти, а й - і це для автора визначальне! - на засвоєнні уроків побратимства, успадкуванні волелюбства, нескореності.

Заключний епізод повісті, у якому показано врятування Івасем Касяна Бистрого від розправи Яреми Вишневецького, прояснює заголовок твору і переконливо свідчить про справді козацьку вдачу молодого Чорноусемка.

Проза А. Чайковського про минувшину явила «зразки поведінки національної людини», сприяла діалогові «українця з українською історією», нарешті, залучала до «науки козацтва» сучасників письменника-путріота.

Чайковський, А. Олюнька / А. Чайковський // Чайковський, А. Малолітній. Олюнька: іст. повісті з життя малоземельної шляхти / А. Чайковський. – Л., 1993. – С. 97 – 319.

Свого часу І. Франко, оглядаючи літературну ниву Галичини останніх десятиліть ХХ ст. , відзначав: «…повість закроєна на ширші розміри, досі не може у нас похвалитися великими успіхами…Ще, може, найліпші були проби Андрія Чайковського «Олюнька» і «В чужім гнізді».

«Олюнька» була визнана І. Франком «найціннішим надбанням» конкурсу на кращий новелістичний твір, оголошеного 1895 року правлінням Наукового Товариства ім. Шевченка і редакцією журналу «Зоря».

Правдива розповідь про гірку долю сироти Олюньки захоплює цікавим сюжетом, реалістичними образами, гуманістичною спрямованістю. Дія повісті «Олюнька» відбувається в селі Пишнівці, що на правому березі Дніпра, поблизу Самбора.

Вже на перших його сторінках письменник знайомить читача з життєвим укладом цього села. Пишнівці поділені на дві адміністративні громади – «шляхетську» і «хлопську». В першій управляє префект з асесорами, у другій – війт з присяжними.

Андрій Чайковський вказує на відмінності в одязі, бесіді, звичаях населення цих громад. «Хлопи» і «шляхтичі» не родичалися, висміювали одні одних, не мирилися навіть у церкві й школі, що були спільними для всіх жителів села. Ось на такому тлі розгортається драматичний сюжет.

«Олюнька» - родинно-побутова повість. Письменник прагнув показати, як соціальна нерівність, прагнення наживи та багатства спотворює людські долі.

Крім головних героїв твору перед читачем «Олюньки» проходить ціла галерея наділених індивідуальними рисами людських постатей: доброго, мудрого Луця; заможного господаря Якуба Шевка – «чоловіка бувалого у світі, делегата і депутата до різних комісій», який, завдяки своїй владній, нетерпимій до людського зла вдачі, користувався великим авторитетом серед односельчан; багатостраждального годувальника сімї Костя Полашинського; «фартушкевича» Андрія Лукаша, який довгі роки терпів верховодство жінки, поки нарешті побив її і перебрав булаву хатньої влади собі; рибалки Бузя; корчмаря Янкеля; вічного вояка Лавра – пияка і спідничника; бездомних нероб Асафата Базевого та Дмитра Кривурчкого.

Національний герой України, гетьман запорозького козацтва Петро Конашевич – Сагайдачний чи не єдиний був одночасно уславлений у народних піснях і в творах красного письменства ще в свій час і, без перебільшень, до сьогодні найчастіше згадується народом. Нема такого українця, щоб не знав пісні «Ой, на горі та й женці жнуть», на крилах якої від покоління до покоління лине слава про лицаря «що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний».

Оспівав цю історичну постать і Андрій Чайковський. Не тільки твори селянської тематики, повісті про інтелігенцію і з життя «ходачкової шляхти», а й численні твори на історичну тематику були підготовчою роботою до написання історичного роману «Сагайдачний».

Чайковський, А. Сагайдачний: іст. роман у 3 кн. / А. Чайковський. – К.: Варта, 1993. – 576 с.

Сагайдачний у романі звеличений. Він свідомий своєї місії козацького ватажка, а тому й маємо послідовну і детальну його самохарактеристику: «Мені припали на долю великі, широко закраєні завдання, про які світ мусить заговорити». Слава – його заповідь, його честь, лицарська доблесть, її провіщають майбутньому гетьманові від дитячих літ: «З нього кошовий буде… Щира душа…Слава небесному»; «Тебе жде велике завдання між українським народом, між козацтвом, а коли Господь тобі й далі благословити буде, то в твоїй руці опиниться гетьманська булава… Бог тебе вибрав, як Мойсея на проводиря народові…».

Образ Сагайдачного колоритний. Це вірний побратим, стриманий, розсудливий у всіх вчинках і діях козацький вождь, рішення його обдумані, підготовлені, а при втіленні в життя позначені непохитністю і цілеспрямованістю. Воля його залізна. Поза сумнівом, це і є ті якості, що забезпечують героїчне взяття Варни, зруйнування невільничої Кафи, сміливі морські походи на турецьке узбережжя.

Намагаючись бути об’єктивним, письменник показував історичне минуле з позиції гуманізму. Історична повість «На уходах»

Чайковський, А. На уходах: повість / А. Чайковський // Чайковський, А. Повісті / А. Чайковський. – Л., 1989. – С. 131 – 283.

тяжіє до жанру літературної утопії.

Велика ватага уходників покинула Канів і оснлилася на правому березі Висуні – однієї з річок, що живлять Дніпро. Вирвавшись з-під загребущої руки князівського старости, уходники заснували в степу укріплене поселення, успішно відбивали татарські напади, непохитно відстоювали свободу. «Село не маючи над собою іншого пана, крім своєї виборної старшини, працювало само на себе… Не було тут ні бідних, ні багачів, не було ні голодних, ні голих, не було дармоїдів, ні лежнів. У поселенні ніхто не мав свого власного поля. Все було спільне. Разом сіяли, жали, звозили, молотили, а тоді видавали на кожну сім’ю стільки хліба, скільки було душ у сім’ї, стільки пашні, скільки в кого було худоби. З решти відкладали пайок на випадок неврожаю і ховали в бочках та солом’яних плетінках… Лише немічні діди, хворі та діти були вільні від праці для загального добра. Все йшло в селі, мов у годиннику… Кожний робив для всіх, всі для кожного… Всі любилися взаємно і один одному допомагали, а що всього було досить, то не було причини до сварок і колотнечі».

Повість «На уходах» сконцентрувала уявлення письменника про людей поселення-мрії.

У 1919 році письменник переїхав до Коломиї. Тут 2 червня 1935 року важка хвороба обірвала його життя. Залишились нездійсненними творчі задуми, плани, хоч він працював до останніх днів своїх...

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Чайковський, А. Повісті / А. Чайковський; худож. П. Медвідь. – Л.: Каменяр, 1979. – 284 с.

Чайковський, А. Малолітній. Олюнька: іст. повісті з життя малоземельної шляхти / А. Чайковський. – Л.: Червона калина, 1993. – 320 с.

Чайковський, А. На уходах. За сестрою: іст.-пригод. повісті / А. Чайковський; худож. Б. Михайлів. – К.: Веселка, 2008. – 245, [2]с.

Чайковський, А. Олексій Корнієнко: іст. повість у двох книгах (три частини) / А. Чайковський. – Л.: Червона калина, 1992. – 384, [2]с.

Чайковський, А. Сонце заходить: іст.повісті / А. Чайковський. – Л.: «Червона калина», 1993. – 423, [1]с.

Чайковський, А. У чужому гнізді: повісті з ХІХ століття / А. Чайковський. – Л.: Червона калина, 1994. – 495 с.

Підготувала: бібліограф методично-бібліографічного відділу В. Палій