Незалежна Українська держава у вимірі часу

(до Дня Незалежності України)

Бібліографічний огляд

ББК

63.3 (4 Укр.)

Незалежна Українська держава у вимірі [Текст] : бібліографічний огляд / уклад. З.І. Мороз. – Бережани: ЦРБ ім. Т.Г. Шевченка, 2013. – 11 с.

Бібліографічний огляд присвячено до Дня Незалежності України. Видання містить коротку передісторію Дня Незалежності. Представлено документи: Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України. Список інформаційних джерел про цю подію.

Інформацію подано станом на 20.08.2013 р.

Укладач З.І. Мороз.

Передісторія Дня Незалежності

Початок розбудови незалежної української держави можна вважати з прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет», яка проголосила невід’ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному відродженню незалежності України.

Прийняття 24 серпня 1991 року Верховною Радою історичного документу – «Акт проголошення незалежності України» проголосило появу незалежної держави – Україна.

Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 року.

24 серпня 1991 року вона офіційно отримала свою традиційно вживану назву – Україна ( таким чином, Україна є однією з небагатьох держав, у яких повна назва збігається зі скороченою; це стало компромісом між варіантами «Республіка Україна» та «Українська Республіка»). Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенна держава. 4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отримав статус державного. 15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла України…». 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.

Вже 24 серпня 1991 року Верховною Радою було прийнято постанову «Про військові формування в Україні», згодом – концепцію оборони та будівництва збройних сил, закон «Про збройні сили України», закон «Про державний кордон України», «Про прикордонні війська України», «Про утворення державного митного комітету України», «Про громадянство України». Ці та інші державотворчі акти стали важливими етапами в утвердженні України як держави.

Забезпечити законодавче підґрунтя для докорінних перетворень мала нова Конституція України як важливий атрибут суверенної держави. Конституція 1996 року втілила найкращі на той час досягнення вітчизняної та світової наукової конституційної думки і практики конституційного будівництва, відобразила волю й інтереси українського народу, його національну ідею й ментальність

Україна відкрила дипломатичні представництва й посіла належне місце у світових міжнародних організаціях.

Проголошення Україною свого суверенітету і незалежності викликало в світі надзвичайно позитивну реакцію. За короткий час десятки держав різних континентів заявили про своє визнання України. Багато які з них стали на шлях встановлення дипломатичних відносин, включилися в економічне й науково-технічне співробітництво, у скрутний для нашого народу час подали Україні помітну гуманітарну допомогу. За станом на початок березня 1992 р. 104 країни світу визнали незалежний статус нашої держави, а 47 — встановили з Україною повномасштабні дипломатичні відносини.

Документи

ДЕКЛАРАЦІЯ

про державний суверенітет України

(Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429

Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,

ПРОГОЛОШУЄ

державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.

Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

II. НАРОДОВЛАДДЯ

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції

Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА

Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.

Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.

IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.

Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР визначаються Законом Української РСР про громадянство ( 1636-12 ).

Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української РСР ( 888-09 ) і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР.

Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Українська РСР регулює імміграційні процеси.

Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за межами Республіки.

V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО

Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.

Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.

Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ

Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.

Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключно (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.

Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між республіками - суб'єктами цієї власності.

Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав і їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української РСР та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української РСР.

Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю.

Вищою кредитною установою Української РСР є національний Банк України, підзвітний Верховній Раді Української РСР.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.

VII. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.

Українська РСР має свою національну комісію радіаційного захисту населення.

Українська РСР має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.

VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК

Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.

Національні, культурні та історичні цінності на території Української РСР є виключно власністю народу Республіки.

Українська РСР має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української РСР.

IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА

Українська РСР має право на власні Збройні Сили.

Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.

Українська РСР визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки.

Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР.

Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

* * *

Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод.

Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.

Прийнята Верховною Радою Української РСР

м. Київ, 16 липня 1990 р

ПОСТАНОВА

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Про проголошення незалежності України

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 38, ст.502)

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки

постановляє:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.

З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція ( 888-09 ), закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.

Голова Верховної Ради Української РСР               Л.КРАВЧУК

м. Київ, 24 серпня 1991 року

N 1427-XII

А К Т

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

• продовжуючи тисячолітню традицію державотворення Україні;
• виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами;
• здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України.

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

проголошує

незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

24 серпня 1991 року

Інформаційні джерела

Бойко, О.Д. Історія України [Текст]: навч. посібник / О.Д. Бойко. – 3 вид. випр. і доп. – К.: Академвидав, 2006. – 688с.–(АЛЬМА МАТЕР). – 35 грн.

У посібнику проаналізовано сучасні політичні, соціально-економічні, духовні процеси і тенденції. У виданні є хронологічна таблиця, короткий термінологічний словник; розділ 18 – Україна і процес перебудови в СРСР ( квітень 1985 – серпень 1991р.); розділ ¬19 – Україна на шляху незалежності.

Борець, Ю. За Україну, за її волю / Ю. Борець. – ТзОВ «Книгодрук», 1998. – 220 с.

Завдяки творам Юрія Борця зникло багато білих плям зі сторінок нашої історії, але головне, що вони розповіли правду про нашу національно-визвольну боротьбу. Мета цієї книги – виховувати молодь в дусі національно-державницьких ідей.

Вівчарик, М.М. Українська нація : шлях до самовизначення / М.М. Вівчарик, П.П. Панченко, В.І. Чмихова. – К.: Вища шк., 2001. – 287 с.

Після проголошення в 1991 р. України суверенною державою в житті української нації розпочався новий етап, який передбачає глибинну кількісну і структурну модернізацію. Однією з центральних проблем є перебудова масової свідомості. У цьому дослідженні зроблено одну з перших спроб розкрити основні чинники й етапи у формуванні української нації.

Гайдуков, Л.Ф. Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів / Л.Ф. Гайдуков, В.Ю. Крушинський. – К.: Либідь, 1999. – 270 с.

В посібнику істотно розширено тематику, присвячену сучасному етапові історії України, зокрема особливостям переходу від тоталітаризму до демократії, причинам соціально-економічної кризи, становленню нашої держави як повноправного суб’єкта міжнародних відносин.

Галамай, С. У боротьбі за Українську державу: спогади / С. Галамай. – Львів: Видавництво «Мс», 2003. – 463 с.

Книга спогадів одного з провідних членів ОУН Степана Галамая. Крізь призму його особистої долі читач ознайомиться із віхами діяльності українського національно-визвольного руху. Автор висловлює своє бачення на становище України після проголошення незалежності держави.

Горєлов, М.Є. Українська етнічна нація / М.Є. Горєлов, О.П. Моця, О.О. Рафальський. – К.: Еко-продакшн, 2012. – 176 с.

Автори цієї книги розглядають цікаву і ще не до кінця вирішену проблему формування сучасної української нації, акцентуючи увагу не на політичній, а на етнічній складовій, відслідковуючи шлях попередників сучасних українців від XIX ст. до сьогодення. У книзі є розділ 4 – « Незалежна Україна: новий етап націотворення».

Губарев, В.К. Історія України : універсальний ілюстрований довідник. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 576 с.

Пропонуємо вам оригінальний ілюстрований довідник з історії України. Ви познайомитеся з основними історичними термінами і поняттями, біографіями видатних діячів вітчизняної історії, її найважливішими подіями і явищами. Для зручності користування матеріали розташовано в хронологічному порядку.

Історія України: навч. посібник. – вид. 3-тє, доп. і випр. – К.: Вид. дім «Альтернативи», 2002. – 470 с.

У посібнику подається короткий огляд вітчизняної історії від найдавніших часів до сьогодення в загальному контексті світової цивілізації. У книзі є розділи «На шляху до незалежності», «Утвердження незалежної України», де висвітлюються такі теми: «Гласність» і спроба національного відродження», «Від створення Руху до формування парламентської опозиції», «Від Декларації про державний суверенітет до студентського голодування», «Від краху заколоту до референдуму про незалежність», «Утвердження національної державності», «Політичне й економічне становище в перші роки незалежності».

Журавський, В.С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку: правовий аспект / В.С. Журавський. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 112 с.

У монографії досліджуються правові аспекти політичної трансформації українського суспільства на перехідному етапі, поняття та структура його політичної системи, особливості політичного режиму сучасної України.

Котляр, М. Шляхами віків: довідник з історії України / М. Котляр, С. Кульчицький. – К.: Україна, 1993. – 380 с.

Довідник з історії України охоплює проміжок часу у півтора тисячоліття – починаючи від племінних спільностей V століття й до сьогодення. Автори проблемних нарисів мали на меті у доступній формі викласти сучасну інтерпретацію складних проблем, розкрити «білі» й «чорні» плями в історичному процесі. До їх числа належить питання про шлях України до незалежності.

Михальчук, П.А. Історія України: навч. посібник / П.А. Михальчук. – Тернопіль: СМП «Астон», 2002. – 255 с.

У посібнику висвітлюються події від найдавніших часів до сьогодення з врахуванням сучасних досягнень історичної науки. У темі 11 «Утвердження незалежної України» є такі розділи : Україна і процес перебудови в СРСР; проголошення України незалежною державою і шляхи її розбудови; економічна криза в Україні та її наслідки; політичний розвиток України; духовне життя суспільства; Україна на міжнародній арені.

Для більш глибокого вивчення до кожного розділу подаються фрагменти найхарактерніших історичних документів, карти, а також списки рекомендованої літератури.

Остафійчук, В.Ф. Історія України: сучасне бачення / В.Ф. Остафійчук. – К.: Знання-Прес, 2007. – 424 с.

У книзі на основі цивілізаційних підходів відтворено широку панораму подій, які відбувалися на території України з прадавніх часів до сучасної доби. Подаються вони в контексті світових, загально цивілізаційних вимірів, завдяки чому українська історія органічно вписується в загальноєвропейський розвиток, засвідчуючи, що Україна пройшла всі основні стадії європейської еволюції, а українці належали і мають належати до світової спільності історичних націй.

Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001). – К.: Видав. дім «Альтернативи», 2001. – 704 с.

Монографія присвячена проблемам формування незалежної Української держави. Авторський колектив аналізує суспільно-політичні, соціально-економічні й культурні процеси трансформаційного періоду. Розділ II «Суспільно-політичне життя» має такі теми: «Від перебудови до незалежності», «Проголошення незалежної України», «Курсом ринкових реформ».

Історія України: джерельний літопис / за ред. В.І. Червінського, М.І. Обушного. – К.: ДП «Дирекція ФВД», 2008. – 799 с.

Упорядники книги задалися метою створити посібник, в якому б документи і матеріали розміщувалися у хронологічній послідовності. Кожен розділ розпочинається стислою характеристикою конкретного історичного періоду та документів, що його відображають, методичними порадами щодо їх використання. Кращому засвоєнню матеріалу і підвищенню інтересу до української історії послужать контрольні питання та завдання, сформульовані у відповідності до змісту документів і матеріалів.

Шаповал, Ю. Держава : ілюстрована енциклопедія України / Ю. Шаповал. – К.: Балтія-Друк, 2008. – 160 с.

Енциклопедія складається з чотирьох окремих книг: Держава. Культура. Традиції. Природа. У книгу «Держава» входять розділи: Що таке Україна. Населення. Державні символи. Традиції української державності. Відродження державницьких традицій. Державні моделі XX століття. Дисиденти. Україна незалежна.